Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Американського політолога Збігнева Бжезінського можна назвати одним з небагатьох ідеалістів, що коли-небудь займали високі посади в адміністрації президента Сполучених Штатів. Президент Джиммі Картер запропонував йому посаду саме тому, що світогляд Бжезінського співпадав із його власним баченням світу.

Можна сказати, що Картеру пощастило з радником з національної безпеки – але не пощастило з епохою. Його прагнення знайти спільну мову з радянським керівництвом, яке поділялося й Бжезінським, щирим прихильником роззброєння, призвело до краху політики розрядки і вторгнення Радянського Союзу до Афганістану. Повстання проти диктатури останнього іранського шаха закінчилося Ісламською революцією, жорстокої теократією і драмою з американськими заручниками. Ось чому успіхи в американській зовнішній політиці пов’язуються з наступною американською адміністрацією, адміністрацією Рональда Рейгана. Історія роботи Збігнєва Бжезінського в Білому домі стала ще одним нагадуванням про те, що досліджувати політику і брати участь у виробленні практичних рішень – це зовсім не одне і те ж.


І тим не менш ніхто в цілому світі сьогодні не назве Збігнєва Бжезінського невдахою. Робота з президентом США допомогла йому зрозуміти, як насправді влаштована архітектура американської влади і додала солідності прогнозам, статтям і книжкам. В політології саме так не вистачає ідеалізму, як і в самій політиці – і ця, нерідко сентиментальна, відданість цінностям робила Бжезінського особливою фігурою, справжнім патріархом у світі самовпевнених американських політичних експертів.

Але була ще одна особливість – особливість біографії, важливість співпереживання. Поляк за народженням, Бжезінський набагато краще за інших американських фахівців розумів Центральну і Східну Європу та колишній Радянський Союз. Там, де інші діяли, виходячи із прочитаного, він оперував власним сімейним і особистим досвідом. Саме тому він говорив про крах Радянського Союзу ще тоді, коли більшість політиків і експертів радила сприяти реформам Михайла Горбачова. Саме тому завжди був відданим прихильником демократії у своїй рідній Польщі. І саме тому в перші дні Майдану 2013-2014 років стверджував, що Україна стане справжньою демократією.

Ну вот. не успели ещё Бжезинского предать земле, а уже написан очередной пост. Зато никак не могу услышать "хорошего" журналиста, к мнению которого "стоит прислушиваться", по поводу высказываний Кивы, сделанные за два дня до смерти политика, на счёт контроля государства над интернетом.

(2017-05-31 06:40)Brigel писал(а): [ -> ]Ну вот. не успели ещё Бжезинского предать земле, а уже написан очередной пост. Зато никак не могу услышать "хорошего" журналиста, к мнению которого "стоит прислушиваться", по поводу высказываний Кивы, сделанные за два дня до смерти политика, на счёт контроля государства над интернетом.

Серьезный журналист должен комментировать каждого клоуна?
Что еще он должен?

Этот клоун является рупором Авакова. Этого мало?

(2017-05-31 12:33)Brigel писал(а): [ -> ]Этот клоун является рупором Авакова. Этого мало?

Он НЕ является рупором Авакова. Мне казалось что с Кивой всем уже давно все ясно и никто не обращает на него внимания

Да мне и с Аваковым всё уже давно ясно, но я не слышу мнения вэлыкого журналиста.

Не знаю, кто там вэлыкый, а кто не очень, для меня журналистская братия делится по принципу - понятно-непонятно, нравится-ненравится, согласен-несогласен. Я не читаю всё подряд, но если попадаются статьи Портникова, то там почти всегда понятно, многое нравится и чаще я с ним согласен, чем нет, всё остальное от лукавого, не бывает идеальных ни людей ни журналистов!!!

Существует несколько сценариев развития событий, при которых путинский режим падет. Можно обозначить основные из них по аналогии с известными историческими событиями: „Бункер“ (финал Гитлера), „Табакерка“ (конец Павла 1), „Перестройка“ (крах СССР), „Круглый стол“ (уход Ярузельского), „Февраль“ (гибель империи Романовых).

Міжнародний аеропорт Харків у травні 2017 року обслужив рекордну кількість пасажирів - 84,3 тис. осіб. Це на 58% більше, ніж за аналогічний період минулого року.
„До цього найбільший пасажиропотік спостерігався під час фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу UEFA Euro2012 - тоді головні повітряні ворота регіону прийняли 80 058 гостей“, - повідомила прес-служба аеропорту.

Частка пасажирів на міжнародних рейсах склала 82%.
Відзначається, що зростання пасажиропотоку забезпечили, зокрема, рейси в Київ (МАУ), Стамбул (Turkish Airlines, Pegasus, Atlasglobal), Мінськ (Belavia), Варшави (LOT), Тель-Авів і Кутаїсі (МАУ), а також рейсів з популярним сезонним напрямами: в Анталію(Azur Air Ukraine, Atlasglobal, Bravo Airways, Windrose Airlines), Даламан (Azur Air Ukraine, Bravo Airways), Салоніки (Ellinair).
Нагадаємо, що в 2016 році Міжнародний аеропорт Харків збільшив пасажиропотік на 61% порівняно з 2015 роком – до 599,7 тис. чол., що, згідно з даними аеропорту, практично відповідає показнику рекордного для нього 2013 року (605 тис. чол.).

Чорногорська газета Pobjeda повідомила читачів про російські чорні списки, до яких увійшли керівники країни: прем'єр-міністр, спікер парламенту і всі депутати, які проголосували за вступ Чорногорії до НАТО. Публікація з'явилася після того, як одному з цих депутатів – впливовому політику Міодрагу Вуковичу – не дозволили в'їхати до Росії і депортували в Чорногорію. Причому поводилися з Вуковичем відверто по-хамськи, знущалися над ним десять годин поспіль. Він сам назвав поведінку російських силовиків «нелюдською» і нечесною – тому що в цей же час опозиційних чорногорських депутатів, які виступають з проросійських позицій, зустрічають у Москві з відкритими обіймами.

Хоча у Москві не коментують чорногорську публікацію і не збираються оприлюднити «чорні списки», мало хто в Подгориці сумнівається, що видання опублікувало реальну інформацію. Коли стало зрозуміло, що Чорногорія дійсно може вступити в НАТО, а Росія втрачає останні потенційні порти в Середземномор'ї, у російських спецслужб, що називається, «знесло дах». Чорногорські правоохоронці підозрюють російських розвідників та їхніх агентів у країні в спробі державного перевороту і навіть підготовці замаху на колишнього прем'єр-міністра Міло Джукановича. Заборона в'їзду, в порівнянні з цими діями, – невинна забава.

З Чорногорією все відбувається приблизно так само, як було з Україною. Ще недавно «братська країна» стала об'єктом агресії. У Чорногорії державний переворот із захопленням адміністративних будівель не вдався – але готували його, між іншим, за кримським сценарієм і навіть із залученням людей, які встигли взяти участь у захопленні українських земель. Якби чорногорський переворот вдався, його цілком можна було б порівняти з переворотом у Криму – і там, і там депутати парламенту мали голосувати за важливі для Кремля рішення під дулами автоматів російських диверсантів.

Плутати братерство і рабство – улюблений прийом російської зовнішньої політики
Коли виявляється, що «просування інтересів» за допомогою інтервенції захлинається, починається новий етап «покарання». Проти українських політиків порушують кримінальні справи і фальсифікують божевільні звинувачення, типу участі Арсенія Яценюка в чеченській війні. Чорногорські політики ще не стали мішенями для Слідчого комітету, але їх вже скопом не пускають до Росії.

Але українців і чорногорців об'єднує навіть не кремлівська образа. І тих, й інших ще вчора називали «братами», найближчими до росіян народами в Європі. «Брати» стали ворогами рівно в той момент, коли наважилися заперечити Кремлю й обрати власний шлях розвитку.
Плутати братерство і рабство – улюблений прийом російської зовнішньої політики.

Точніше, отримає: вручення премії 9 вересня стане центральною подією 32-го вже фестивалю, що цього року пройде під гаслом „Література, що змінює світ, що змінює літературу“

Журі визнало лауреатом премії Юрія Андруховича за його повнокровну, мужню і вільнодумну літературу, що повертає нам, середньоєвропейцям, власне та спільне минуле і майбутнє.

Премія Вілениці (Nagrada Vilenica) — літературна нагорода, яку щороку вручають письменникам Східної і Центральної Європи на міжнародному літературному фестивалі в карстовій печері Вілениця на заході Словенії, неподалік Трієста. Нагороду заснувала
Спілка словенських письменників у 1986 році.

Лауреатами премії за весь час були:
1986 — Фульвіо Томіцца (Італія)
1987 — Петер Гандке (Австрія)
1988 — Ештергазі Петер (Угорщина)
1989 — Ян Скацел (Чехія)
1990 — Томас Венцлова (Литва, США)
1991 — Збігнев Герберт (Польща)
1992 — Мілан Кундера (Чехія, Франція)
1993 — Лібуше Монікова (Чехія, ФРН)
1994 — Йосип Ості (Боснія і Герцеговина)
1995 — Адольф Мушґ (Швейцарія)
1996 — Адам Загаєвський (Польща)
1997 — Павел Віліковський (Словаччина)
1998 — Надаш Петер (Угорщина)
1999 — Еріка Педретті (Швейцарія)
2000 — Славко Міхалич (Хорватія)
2001 — Яан Каплінський (Естонія)
2002 — Ана Бландіана (Румунія)
2003 — Мірко Ковач (Хорватія)
2004 — Бріґітте Кронауер (Німеччина)
2005 — Ільма Ракуза (Швейцарія) і Карл-Маркус Ґаус (Австрія)
2006 — Горан Стефановський (Республіка Македонія)
2007 — Міодраг Павлович (Сербія)
2008 — Анджей Стасюк (Польща)
2009 — Клаудіо Маґріс (Італія)
2010 — Джевад Карахасан (Боснія і Герцеговина)
2011 — Мірча Кертереску (Румунія)
2012 — Давид Албахарі (Сербія, Канада)
2013 — Ольга Токарчук (Польща)
2014 — Краснагоркай Ласло (Угорщина)
2015 — Яхим Топол (Чехія)
2016 — Дубравка Угрешич (Хорватія)

Злекс, неужели тема Черногории это то, что в первую очередь важно сейчас для граждан Украины?

Это довольно странное ощущение: кажется, ты давно умер, и твой труп доедают милые кладбищенские насекомые – утилизаторы главного отхода человеческой жизнедеятельности – а ты продолжаешь получать поздравления и даже отвечаешь на них. Празднование Дня журналиста сродни некрофилии. Пресса мертва, праздновать нечего и некому...
С праздником, покойнички!

(2017-06-07 08:59)Brigel писал(а): [ -> ]Злекс, неужели тема Черногории это то, что в первую очередь важно сейчас для граждан Украины?

А разве речь шла о Черногории???

Знаешь почему многие станочники с Малышева, Турбоатома, Электротяжмаша, причём специалисты высокого уровня, не могут уработаться на других, не столь крупных, машиностроительных предприятиях Харькова?

Специально для Brigel, серия статей его любимого журналиста.
Сначала об осетрах, потом о том, что українців чорних не буває.
Если для украинцев самое важное:



То и бежать никуда было не нужно.
Да здравствуют вертухаи! И их пособники.

Предваряя.

Корней Чуковский писал(а):Была у меня сестра,
Сидела она у костра
И большого поймала в костре осетра.

Но был осетёр
Хитёр
И снова нырнул в костёр.

«Два провокатори» – так один із найодіозніших кремлівських «яструбів», віце-прем'єр і патентований шовініст Дмитро Рогозін прокоментував доповідь кишинівського Інституту ефективної політики про вирішенні придністровського питання – простіше кажучи, про відновлення територіальної цілісності Молдови.
Рогозін у російському керівництві відповідає не тільки за військово-промисловий комплекс. Він ще й відповідає за Придністров'ї. На словах Росія визнає територіальну цілісність Молдови, дипломатичних відносин із самопроголошеною республікою на Дністрі не має, а своїх військових розміщує на її території виключно з «миротворчими» цілями. А на ділі за контакти з придністровської адміністрацією в російському кабінеті відповідає цілий віце-прем'єр, так що колеги в уряді – а там чимало тих, хто відноситься до Рогозіна іронічно – ніби жартома стверджують, що насправді Рогозін працює не куратором ВПК, а послом у Тирасполі. Тому на доповідь щодо Придністров'я цьому ненадзвичайному й неповноважним послу доводиться реагувати за посадою.

Тим часом, нічого провокаційного в доповіді Інституту ефективної політики нема. Там розглядаються різні варіанти відновлення територіальної цілісності Республіки Молдова – від найбільш м'яких, що мають на увазі фактичне збереження придністровських квазідержавних структур у складі єдиної Молдови, до жорсткого варіанту ліквідації «ПМР» і відновлення цілісності країни без всяких республік. Якісна аналітика, не більше того. У Москві теж говорять про необхідність відновити територіальну цілісність Молдови за столом переговорів. Новий молдавський президент Ігор Додон, який прийшов до влади за активного сприяння своїх московських покровителів, під час передвиборної кампанії активно просував гасло федералізації Молдови – з тим, щоб Придністров'я стало одним із суб'єктів такої федерації. І ніякого роздратування в Кремлі це не викликало, Путін і Рогозін були просто в захваті від Додона. Що ж трапилося?

Можливостей для збереження окупаційного режиму в Придністров'ї в Росії немає, і краще б їй забратися по-доброму без втрати репутації – ніж потім іти з ганьбою
А нічого особливого. Просто доповідь описує можливі інструментарії переходу до практичних дій, демонструє, що насправді у відновленні територіальної цілісності країни зацікавлені майже всі молдавські політики – від прихильників розвитку Молдови як демократичної європейської держави до російського ставленика Додона і його соціалістів. А в Москви – інші інтереси, які суперечать намірам як її опонентів, так і її союзників. І її чиновників дратує, що в Кишиневі ці інтереси можуть ставити під сумнів. Що хтось усерйоз розраховує на відхід російських окупантів із молдавської землі. Москва від Придністров'я відмовлятися не збирається. Як не збирається відмовлятися від Донбасу. Як не збирається відмовлятися від Абхазії та Південної Осетії. Як не збирається відмовлятися від Криму. Але це поки що. Ситуація починає змінюватися.

Доповідь молдавських аналітиків чітко показує, що особливих можливостей для збереження окупаційного режиму в Придністров'ї в Росії немає, і краще б їй забратися по-доброму без втрати репутації – ніж потім іти з ганьбою. Придністровський проект, придуманий ще головою Верховної Ради СРСР Анатолієм Лук'яновим за активного сприяння президента Михайла Горбачова, себе вичерпав. А скоро проб'є час і інших проектів – і горбачовських, і єльцинських, і путінських. Скільки шовіністичній мотузочці не витися – кінець буде.

Газированный Путин

Российское цивилизационное – и телевизионное – пространство в нашей стране медленно, но верно сдает свои позиции. Самих российских телевизионных каналов в Украине уже нет. Скоро и главным агентам российского влияния – таким, как „Интер“ - придется сосредоточиться на производстве собственного контента. А контрабанда, произведенная на Малой Арнаутской – это все же совсем другой товар, чем то, что привозится прямо из Москвы.

Но империя так просто не сдается. И у нее всегда останется то, чем она сможет привлечь доверчивых провинциалов. Что-то, что само борется против империи, но осторожненько так – чтобы выжить. И вместе с тем внушает уважение своей честностью – вот с такой империей, если бы там были такие люди, нам было бы хорошо и приятно.
И последнее. Это уже не касается Парфенова. Это касается исключительно его мецената, Михаила Фридмана, который собирается финансировать создание мемориального центра Холокоста „Бабий яр“.

В Бабьем яру, Михаил, были уничтожены наши родственники и соседи – евреи Киева. И они были украинскими евреями. Не русскими.

(2017-06-08 19:15)Brigel писал(а): [ -> ]Знаешь почему многие станочники с Малышева, Турбоатома, Электротяжмаша, причём специалисты высокого уровня, не могут уработаться на других, не столь крупных, машиностроительных предприятиях Харькова?

А что, такие ещё остались? Ну так, чтобы не пенсионного возраста? И откуда инфа, что они нигде не могут найти себе применения? Зачем обобщать? А впрочем с удовольствием послушаю Вашу версию.

А они неделями изготавливают одни те же детали. Вот стоит он и растачивает танковую башню. И так неделя за неделей, месяц за месяцем, год за годом. Поэтому им сложно перестроиться на разнообразную работу в случае перехода на другое предприятие. Так и Портников, ничего нового, всё о том же. Третий год я читаю одно и то же. Вот и вчерашний пост про Молдову. Ну замени ты Молдову на Украину, Рогозина на Суркова, Приднестровье на Донбасс - новая заметка готова. И вот это ещё - конец будет. Это вообще на какую-то уж совсем тупоголовую вышивату расчитано. Так и живём в стране Вышиватная Лугандония, где одно политическое быдло сменяет другое через некоторое время.